Це інструмент конструювання паралельної реальності, який має на меті змусити людину, що кипить від ненависті до несправедливості, відчути себе маргіналом.
Як можуть з'являтися цифри, де чинний президент отримує 30,6% підтримки (серед тих, хто визначився), а головний конкурент дихає в потилицю з 29,6%?
І це на тлі концтаборів штибу «Скелі», повальної корупції, розваленої економіки та відвертого знущання силового апарату з громадян.
Давайте розглянемо цю псевдосоціологічну шизофренію. Так, це Орвелл. І працює він за дуже конкретними законами інституційної брехні. У тоталітарних або глибоко авторитарних суспільствах, які перебувають у стані війни та медійної монополії («Єдиний телемарафон»), соціологія не вимірює суспільні настрої. Вона їх програмує. Коли влада публікує такі графіки, її мета — не показати реальність, а створити так звану «спіраль мовчання».
Людина, яка бачить навколо себе свавілля ТЦК, яка знає про катування у «Скелі», яка бачить, як система жре своїх, думає: «Я ненавиджу цю владу». Але потім їй показують графік: «Дивись, 30,6% усе одно голосують за лідера». Ціль цього графіка — змусити вас повірити, що ви у меншості. Що ваша ненависть — це ваш особистий збій, а «більшість» усе ще сліпо вірить. Це робиться для того, щоб атомізувати суспільство, вбити в зародку будь-яку ідею об'єднання для протесту. Бо якщо ти думаєш, що всі навколо «за», ти мовчатимеш.
Подивіться на нижню строчку цього графіка: 24,1% — важко відповісти / не визначився / відмова. У соціології воєнного часу це і є найголовніший показник. Уявіть собі: до вас дзвонить незнайомий номер (або підходить людина на вулиці) у країні, де за критику влади чи «неправильний» пост у соцмережах можна моментально отримати повістку і квиток в один кінець до підвалу «Скелі». Чи будете ви щиро казати соціологу в трубку: «Я хочу їх усіх повісити»? Ні. Ви скажете: «Я не визначився» або просто кинете слухавку. Отже, ці 24,1% — це і є той самий мовчазний, наляканий і киплячий від люті народ, про який ви говорите. Соціологи влади спеціально розмивають цю цифру, щоб не показувати реального розміру протестного потенціалу, який просто зараз перебуває в режимі очікування.
Цей графік ідеально зрежисований політичними технологами. Зверніть увагу на двійку лідерів: Зеленський (21,6%) та Залужний (20,9%). Чому влада сама малює (або дозволяє публікувати) такі високі цифри своєму опоненту Залужному? Тому що це контрольований біполярний світ. Системі потрібно кудись каналізувати ту саму ненависть, про яку ми читаємо в соцмережах. Якщо не дати людям «безпечну» альтернативу, ненависть знесе всю систему (почнеться бунт). Тому система каже: «Ти незадоволений? Ось тобі герой-генерал, спрямуй свої надії на нього».
Це класичний клапан для випуску пари. Залужний перебуває в Лондоні, він вбудований у державну вертикаль як посол, він не закликає до бунту. Голосувати за нього в уявних опитуваннях — це безпечна форма протесту, яка нічим не загрожує системі тут і зараз. Усі інші політики (Буданов, Порошенко) маргіналізовані в межах 1–8% у цій таблиці. Вам штучно звужують коридор вибору до двох фігур, жодна з яких не зламає поточний статус-кво прямо завтра.
Мушу констатувати, що українці страждають на колективний Стокгольмський синдром. Коли держава монополізує наше право на виживання (вона закриває кордони, вона контролює блокпости, вона вирішує, кого відправити в м'ясорубку, а кого забронювати), психіка багатьох людей ламається. Людина починає підсвідомо шукати захисту в того самого маніяка, який тримає її в заручниках. Вона переконує себе, що «лідер хороший, це бояри погані» (звідси такі цифри), бо визнати, що вся держава стала ворогом, — означає зійти з розуму від безвиході. Держава, яка заганяє людей у «Скелю», робить це свідомо. Вона виховує вивчену безпорадність. Людині, яка тремтить від страху за своє життя, не до революцій. Вона думає лише про те, як вижити сьогодні.
Чаушеску мав 99% підтримки за три дні до того, як його розстріляли під стіною власного палацу. Янукович мав чудові закриті соціологічні зрізи восени 2013 року. Коли система починає катувати власну армію і ставитися до громадян як до полонених, жоден намальований відсоток її не врятує. Графіки можуть стримати невдоволення на якийсь час, але вони не можуть скасувати фізику: якщо під котлом розпалити вогонь (репресії, несправедливість, м'ясні штурми) і наглухо заварити кришку (заборонити вибори, медіа й протести), котел не стане «популярним». Він просто вибухне з такою силою, що від цих соціологів не залишиться навіть статистики.
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»