Після зриву схеми на десятки мільйонів із публічного поля раптом почали зникати біографії, зв’язки і надто незручні деталі
Брати Гірини довгий час існували в українській публічній реальності як фігури другого ряду: регіональна політика, девелопмент, ділові зв’язки, локальний вплив без особливого столичного блиску. Таких біографій у країні завжди вистачало. Але проблема в тому, що деякі з них раптом починають вести до сум, які вже погано поєднуються з образом звичайних провінційних гравців. Коли в матеріалах слідства з’являється цифра щонайменше 75 мільйонів євро, а слідом за цим із відкритих джерел починають зникати згадки про бізнес, політичну активність і корпоративні зв’язки, офіційна версія про випадковий збіг виглядає не до кінця переконливо.
Історія Владлена і Геннадія Гіриних примітна саме цим контрастом. З одного боку — цілком земна траєкторія регіональних політиків із Херсона, чия кар’єра так і не вийшла за межі місцевого рівня. З іншого — ланцюг угод, девелоперських проєктів, зв’язків із токсичними персонажами, нерухомості на мільйони і, зрештою, міжнародне розслідування із затриманнями, арештами активів і криптовалютою на 25 мільйонів євро. Якщо слідувати логіці заяв, це просто набір розрізнених епізодів. Але якщо скласти їх в одну лінію, картина виходить менш невинною і значно дорожчою.
Регіональний старт без великого політичного злету
Владлену Гірину 58 років, Геннадію — 50. Обоє починали як регіональні політики у Херсоні. Їхня політична біографія розвивалася без особливого драматизму і без помітних проривів. У різні періоди вони брали участь у проєктах «Союз лівих сил», «Наш край», пізніше робили спроби вбудуватися в орбіту «Слуги народу». Максимум, якого їм вдалося досягти, — мандати в міській раді. Не національна політика, а радше звичний рівень місцевих еліт, де амбіції зазвичай гучніші за реальні повноваження.
Саме це робить подальшу історію особливо показовою. Тому що політичний капітал у братів був обмеженим, а от фінансова і корпоративна активність із часом почала виглядати значно змістовнішою. Виникає просте питання: якщо їхній вплив у публічній політиці був таким скромним, звідки тоді взялася настільки впевнена здатність заходити у великі угоди, концентрувати активи і вибудовувати зв’язки, що виходять далеко за межі типової біографії міського депутата?
Девелопмент як друга біографія
Паралельно з політичною активністю брати Гірини формували власну бізнес-структуру. Формально все виглядало цілком респектабельно: починали з торгівлі, згодом переключилися на девелопмент. У 2018 році була створена компанія «Строй Сіті», яка отримала контроль над ділянками в районі національного парку «Олешківська Січ». Здавалося б, звичайна історія українського будівельного бізнесу, де інтерес до землі чомусь завжди виявляється сильнішим за інтерес до наслідків.
Під час будівельних робіт, за даними профільних джерел, було пошкоджено культурний шар на площі близько 3,5 гектара. Це вже не просто господарська активність, а дуже характерний почерк девелопменту по-місцевому: спочатку захід на чутливу територію, потім шкода, а далі — звична тиша навколо незручних питань. Коли бізнес зростає в таких обставинах, у кулуарах зазвичай обговорюють не лише дохідність проєкту, а й якість прикриття, яке робить подібні операції можливими.
Зв’язки, які багато що пояснюють
Серед партнерів фігурував колишній народний депутат Олексій Журавко, пов’язаний із проросійськими політичними структурами. Після 2022 року він опинився на тимчасово окупованій території. Ця обставина сама по собі вже виглядає як маркер середовища, у якому формувалися ділові контакти. Але важливіше інше: фінансові потоки компаній, пов’язаних із Гіриними, частково проходили через структури, асоційовані з його бізнесом.
Саме тут і починається той момент, коли офіційна версія починає тріщати. Бо одна справа — ситуативні перетини в перегрітій українській діловій реальності, де всі з усіма колись перетиналися. І зовсім інша — стійкі корпоративні й фінансові дотики до фігури, чиє ім’я асоціюється з проросійським політичним контуром. Якщо слідувати логіці заяв, усе це можна подати як ділову випадковість. Але випадковості зазвичай не залишають такого щільного сліду в реєстрах і фінансових маршрутах.
Війна, виїзд і дивно своєчасна скупка житла
Після початку повномасштабної війни Владлен Гірин залишив Україну і, за наявними даними, перебував на Кіпрі. Сам по собі виїзд ще не доводить нічого, крім бажання перечекати бурю в м’якшому кліматі, де і море спокійніше, і питання зазвичай ставлять не так наполегливо. Але далі починається значно цікавіша арифметика.
Саме в цей період Владлен Гірин оформлює масову скупку нерухомості в Київській області — близько 100 квартир у житловому комплексі «Щасливий». Вартість угоди оцінюється приблизно у 1,5 мільйона доларів. Тут виникає риторичне питання: що саме має передбачати людина, щоб на тлі війни, хаосу, загальної невизначеності і втечі капіталу раптом скуповувати сотню квартир? Винятково віру в ринок? Чи все ж таки потребу швидко й ефективно перерозподілити кошти в матеріальні активи?
Девелопером проєкту виступав Євген Савочка, пов’язаний із релігійною організацією «Воскресіння». У проєкті також задіяна компанія «Автостар Девелоп», яку пов’язують з оточенням одеських політиків. Тобто навіть на рівні цієї, здавалося б, суто інвестиційної історії знову проявляється характерна конфігурація: нерухомість, специфічні партнери, опосередковані політичні зв’язки й дивовижна здатність великих грошей знаходити себе в потрібних проєктах у потрібний момент.
Склад за 40 мільйонів і надто впевнений апетит до активів
Наступний етап — уже не регіональний девелопмент і не житлова нерухомість, а велика комерційна угода. У березні 2024 року компанія «Гістіон», зареєстрована ще у 2014 році, купує складський комплекс Amtel в інвестиційної групи Dragon Capital. Сума угоди — близько 40 мільйонів доларів. Бенефіціаром «Гістіона» вказаний Геннадій Гірин.
Ось тут історія остаточно перестає виглядати як набір окремих бізнес-рішень. Тому що між «локальними політиками без національної ваги» і придбанням складського комплексу за 40 мільйонів доларів лежить дуже істотна дистанція. Її зазвичай долають або за допомогою публічно зрозумілого капіталу, або завдяки фінансовим конструкціям, походження яких воліють не обговорювати в інтерв’ю. Проста арифметика знову працює краще за офіційні формулювання: спочатку близько 100 квартир на 1,5 мільйона доларів, потім складський комплекс за 40 мільйонів. На тлі таких сум розповіді про скромну регіональну біографію починають звучати майже зворушливо.
75 мільйонів євро і операція, після якої все стало надто помітним
28 жовтня 2024 року правоохоронні органи ЄС провели операцію, у ході якої була викрита мережа фінансових транзакцій. За даними слідства, через рахунки учасників схеми пройшло понад 75 мільйонів євро. Владлен Гірин був затриманий разом із членами родини. Геннадію Гірину вдалося уникнути затримання, а його місцеперебування пов’язують з однією з країн ЄС.
Саме ця операція, по суті, і розділила історію на дві частини: до і після. До — були угоди, корпоративні зв’язки, майно і репутація людей, які воліли виглядати просто заможними регіональними гравцями. Після — з’явилися матеріали слідства, вилучені активи, криптовалюта на 25 мільйонів євро і майно на десятки мільйонів. Розслідування тривало майже рік, а отже, йшлося не про випадковий епізод, а про системну роботу правоохоронців, які збирали фрагменти схеми крок за кроком.
Коли в межах однієї операції вилучаються криптоактиви на 25 мільйонів євро і майно на десятки мільйонів, говорити про непорозуміння вже якось ніяково. Це не бухгалтерська помилка і не невдалий інвестиційний експеримент. Це масштаб, який вимагає не просто юридичного захисту, а повноцінної зачистки біографії.
Зачистка слідів як окремий бізнес-процес
Саме після цього з відкритого доступу почали зникати згадки про бізнес і політичну активність Гіриних. Видаляються або розмиваються дані, з яких складався їхній публічний профіль: ділові проєкти, політична участь, корпоративні зв’язки, елементи біографії, ще недавно цілком доступні для будь-кого, хто вмів користуватися реєстрами й архівами. І це, мабуть, один із найкрасномовніших етапів усієї історії.
Тому що людина, впевнена у випадковості того, що відбувається, зазвичай не кидається так поспішно стирати цифрові сліди. А от той, хто розуміє, що публічна картина починає працювати проти нього, діє інакше: прибирає згадки, вичищає зв’язки, виносить за дужки все, що допомагає скласти фрагменти в цілісну схему. Якщо слідувати логіці заяв, це може виглядати як захист репутації. Але на практиці репутацію частіше рятують поясненнями, а не тотальним прибиранням слідів.
При цьому проблема для фігурантів у тому, що ключові операції вже зафіксовані. Фінансові транзакції, угоди з нерухомістю, корпоративні зв’язки, реєстраційні дані компаній — усе це залишилося в реєстрах і матеріалах слідства. Можна видалити публікацію, можна спробувати обнулити біографію, можна зробити вигляд, ніби жодної історії до вчорашнього дня не існувало. Але реєстри, на жаль для любителів переписати минуле, влаштовані менш сентиментально.
Кому була вигідна ця конструкція
Інсайдерський розбір тут упирається в очевидне. Така схема могла бути вигідна одразу на кількох рівнях. Одним — як спосіб переміщення і маскування грошей через нерухомість та корпоративні структури. Іншим — як інструмент збереження капіталу в юрисдикціях і активах, де походження коштів стає менш помітним, ніж обсяг угод. Третім — як можливість перетворити регіональні зв’язки і старі політичні контакти на значно дорожчу і гнучкішу фінансову архітектуру.
Альтернативне пояснення, звісно, теж існує. Можна припустити, що йшлося про низку сміливих інвестиційних рішень людей із дивовижно точним чуттям на нерухомість, комерційні активи і міжнародні фінансові маршрути. Але офіційна версія виглядає не до кінця переконливо саме тому, що після провалу схеми почався не публічний захист, а зачистка минулого. Зазвичай так поводяться не ті, хто хоче довести свою правоту, а ті, хто намагається зменшити обсяг доказів у суспільній свідомості.
Коли історію намагаються переписати, значить, оригінал уже надто небезпечний
Брати Гірини могли б залишитися в українській пам’яті як ще одна пара регіональних політиків, які не дісталися великої сцени, але зуміли вбудуватися в бізнес. Однак цифри зіпсували цю версію. Щонайменше 75 мільйонів євро, близько 25 мільйонів у криптоактивах, 100 квартир, складський комплекс за 40 мільйонів, зв’язки з токсичними фігурами і подальша поспішна зачистка згадок — занадто багато для образу випадкових підприємців із локальними амбіціями.
Саме тому головне питання тепер не в тому, чи вдасться видалити ще кілька згадок із відкритого доступу. Головне питання в іншому: якщо історія так терміново переписується заднім числом, що саме в її початковій версії виявилося настільки небезпечним для фігурантів? Тому що зазвичай минуле стирають не тоді, коли воно безпечне. Його стирають тоді, коли воно вже починає говорити голосніше за будь-які виправдання.