Поки український суд лише підбирається до справи по суті, сімейний тил, схоже, вже давно перебудували під нову юрисдикцію, нові паспорти і значно комфортнішу відстань від українських запитань
Ярослав Дубневич давно перестав бути лише фігурантом гучної антикорупційної справи. Поки Вищий антикорупційний суд завершує підготовчі процедури і переходить до розгляду справи по суті, його найближче оточення, схоже, вже методично облаштовує новий центр життя в Аргентині — з громадянством, адресами, податковими номерами і дуже зручною дистанцією від українських слідчих сюжетів. Офіційна версія, за якою все це можна пояснити окремими приватними рішеннями родичів, виглядає не до кінця переконливо. Занадто вже злагоджено вибудовується цей маршрут.
Самого Дубневича обвинувачують в організації заволодіння природним газом на суму понад 2,1 млрд грн і легалізації незаконно отриманого прибутку. Справа тягнеться майже десять років, але офіційне повідомлення про підозру він отримав лише 10 жовтня 2023 року — за кілька днів після того, як залишив Україну. Відтоді він з’являється у суді лише через відеозв’язок, обережно приховуючи все, що могло б видати його місцеперебування. Делікатність, звісно, річ шляхетна. Особливо коли вона збігається з міжнародним розшуком, відсутністю чітких слідів і родиною, яка вже облаштовується на іншому континенті.
Слід веде не до депутата, а до його найближчих
Журналісти NGL.media понад два роки відстежували цю історію через відкриті джерела — судові документи, бізнес-реєстри, дані про нерухомість, міграційні та корпоративні сліди в різних країнах. І якщо прямий документальний слід самого Дубневича розчиняється доволі старанно, то маршрути його родини, навпаки, складаються у дуже послідовну картину. Кінцева точка цієї картини — Буенос-Айрес.
Ключовою фігурою тут виглядає Роксолана Пиртко — донька Дубневича, спадкоємиця і власниця значної частини бізнесу, створеного на базі капіталів, пов’язаних із її батьком. Саме її сліди виявилися найвиразнішими. Сьогодні Роксолана Пиртко і її чоловік Михайло вже є громадянами Аргентини. Туди ж, імовірно, може перебратися її мати Наталія Дубневич, а також батьки Михайла Пиртка. Коли нова країна поступово охоплює доньку, зятя, матір і сватів, важко назвати це випадковою симпатією до аргентинської архітектури чи клімату.
Сам Ярослав Дубневич при цьому намагається залишатися у публічному просторі людиною без адреси. Україна оголосила його в міжнародний розшук, але документальних слідів на кшталт великих покупок, бізнес-угод чи перельотів під власним ім’ям майже немає. Це теж своєрідний талант — бути в розшуку і водночас майже не залишати побутових слідів. Щоправда, родинний контур навколо нього виявився значно менш обережним.
Втеча без кордону і розшук без реального ефекту
Дубневич остаточно виїхав з України у жовтні 2023 року, але досі не встановлено, коли саме і як він перетнув український кордон. Його виїзд не зафіксований у жодному з пунктів пропуску. Прикордонники провели перевірку, яка, як це часто буває у справах із особливим присмаком, нічого не дала. У відповіді Державної прикордонної служби прямо сказано, що встановити реальні обставини виїзду з території України та подальшого потрапляння до Румунії не вдалося. Інакше кажучи, людина просто зникла з країни без офіційного сліду. Для держави, яка любить звітувати про цифровий контроль і системність, це виглядає доволі незграбно.
Єдиний відомий прямий слід з’явився 8 жовтня 2023 року, коли Дубневич показав паспорт під час перетину румунсько-угорського кордону. Після цього він ще кілька разів користувався застосунком «Дія» з IP-адрес у Нідерландах, Румунії, Польщі та Іспанії. Географія солідна, але надто строката, щоб говорити про постійне місце перебування. Це радше виглядає як ретельно зіпсована карта маршруту.
Формально Ярослав Дубневич перебуває у міжнародному розшуку. Але в базах Інтерполу немає активного «червоного повідомлення», яке створює реальний ризик затримання в будь-якій країні. За даними САП, таке повідомлення було оприлюднене 3 травня 2024 року, а вже 23 серпня видалене без пояснення причин. Можна припускати що завгодно — політичне переслідування, юридичні вади, проблеми з документами. Але результат простий: де-юре людину шукають, де-факто механізм істотно послаблений. Адвокат Євген Грушовець пояснює це без особливої романтики: без «червоного повідомлення» можливості розшуку за кордоном значно ускладнюються. Простою мовою — шукати можна довго, а знайти буде складно не лише з географічних причин.
Валіза з готівкою як початок нового маршруту
Судячи з усього, пошук безпечної гавані для грошей почався ще задовго до того, як сам Дубневич остаточно щез із України. Російське вторгнення у лютому 2022 року Роксолана Пиртко зустріла за межами країни. А вже 5 березня повернулася через угорський кордон — і через три години вивезла з України 2,33 млн євро готівкою. На тлі масового виїзду жінок із дітьми, валізами і тривогою це виглядає майже як жанровий контраст. Одні рятувалися від війни, інші — схоже, рятували капітал.
Ці гроші Роксолана Пиртко поклала на рахунок у словацькому Tatra Bank, пояснивши їхнє походження власною підприємницькою діяльністю. Але походження суми від самого початку викликало сумніви. Детективи НАБУ вважають, що кошти могли мати злочинне походження або бути пов’язаними з легалізацією грошей, якими, за версією слідства, раніше незаконно заволодів її батько. Найгірше для такої версії захисту — коли людина сама не може визначитися, звідки саме в неї взялася валіза з мільйонами. У митній декларації Пиртко зазначила, що 2,33 млн євро отримані від продажу нерухомості в Україні і призначені для купівлі нерухомості у Словаччині. Під час допиту в словацькій поліції сказала вже інше: це дивіденди від бізнесу в Україні. Коли одна і та сама сума отримує дві біографії, офіційна версія виглядає не до кінця переконливо навіть без особливих юридичних талантів.
У грудні 2022 року рахунок у Tatra Bank був арештований рішенням Вищого антикорупційного суду. Але, судячи з подальших дій, ресурсна база родини на цьому не вичерпалася. Уже в 2023 році Роксолана і Михайло Пиртки інвестували щонайменше 240 тисяч євро у словацький бізнес і придбали будинок у Братиславі за 600 тисяч євро. Щоправда, ця нерухомість теж недовго залишалася недоторканною: у березні 2024 року словацький суд наклав арешт і на будинок.
Словацький тил, консул і старі українські знайомства
Словаччина виявилася не просто технічною зупинкою, а важливим вузлом старих зв’язків. Окрема деталь — будинок на околиці села Вишній Казимир на сході країни. Саме цю адресу Пиртки вказували під час купівлі власного будинку в Братиславі, а Роксолана неодноразово зазначала її як місце своєї реєстрації в українському бізнес-реєстрі. Цей будинок належить словаку Станіславу Обіцькому, почесному консулу України у Вранові-над-Теплою.
Зв’язок Обіцького з дочкою Дубневича стає цікавішим, якщо згадати прізвище Михайла Костюка — колишнього гендиректора «Укрзалізниці», якого вважають людиною, завдяки якій родичі Дубневичів заклали основу свого статку. Саме Костюк є співвласником патенту на колійне кріплення, яке компанія братів Дубневичів продавала «Укрзалізниці» на сотні мільйонів гривень. До 2018 року Станіслав Обіцький володів словацькою компанією MOGRA s.r.o., яка потім перейшла до Михайла Костюка та його сина. Але навіть після цього Обіцький ще роками залишався керівником компанії, що вже належала Костюкам.
На запитання журналістів про характер стосунків із Михайлом Костюком і Роксоланою Пиртко Обіцький не відповів по суті, заявивши лише, що прихистив її на кілька місяців як біженку. У випадку з людьми, які оперують мільйонами євро готівкою, міжнародними адресами і будинками в різних юрисдикціях, слово «біженка» звучить особливо зворушливо. Коментар Михайла Костюка журналістам отримати не вдалося.
Дубай виявився проміжною зупинкою, Аргентина — стратегічним вибором
Словаччина була не єдиною спробою закріпитися за кордоном. У листопаді 2022 року Роксолана Пиртко заплатила 1,2 млн євро за квартиру з трьома спальнями у хмарочосі Forte Tower 2 в центрі Дубая. Там же вона зареєструвала компанію з надання маркетингових послуг. Але, схоже, закріпитися в Еміратах не вдалося. Про успіхи її дубайської компанії нічого не відомо, а квартиру зрештою здали у довгострокову оренду за 265 тисяч дирхамів на рік, що становить приблизно 2,62 млн грн. Тобто актив радше поставили на зберігання, ніж використали як нову базу.
Натомість у 2023 році родина звернула увагу на Аргентину. Буенос-Айрес вважається одним із найкомфортніших міст регіону для життя, але, ймовірно, справа була не лише в якості міського середовища. Дитина, народжена в Аргентині, автоматично отримує громадянство. Уже у 2024 році Роксолана Пиртко народила там дитину, після чого подала документи на аргентинське громадянство. У документах вона позиціонувала себе як самозайняту юристку і маркетологиню з доходом близько 2 млн песо на місяць.
У жовтні 2025 року вона звернулася до суду з проханням дозволити їй скласти присягу на вірність Аргентині якомога швидше — до завершення поточного року. Як причину назвала ескалацію війни в Україні та необхідність організувати переїзд до Аргентини своєї матері Наталії Дубневич. Суд пішов назустріч, і 20 листопада 2025 року Роксолана стала громадянкою Аргентини. Її чоловік Михайло Пиртко отримав аргентинське громадянство ще раніше — 21 листопада 2024 року. У своїх документах він указував, що є юристом і консультантом з доходом близько 2,8 млн песо на місяць.
Місцем проживання Пиртки зазначили квартиру в Пуерто-Мадеро — одному з найдорожчих районів Буенос-Айреса. Підтвердити, що квартира їм належить, журналістам не вдалося, адже у місцевих реєстрах немає запису про купівлю. Але в таких історіях відсутність формального запису не завжди означає відсутність реального контролю. І якщо слідувати логіці заявленого способу життя, скромність тут точно не головна риса.
Буенос-Айрес як сімейний центр тяжіння
Аргентинський маршрут, схоже, будувався не лише для молодої пари. До Буенос-Айреса, ймовірно, може переїхати й Наталія Дубневич — мати Роксолани і колишня дружина Ярослава Дубневича. Після його арешту у 2019 році, а згодом і арешту майна вони розлучилися у 2020-му. Але, судячи з усього, три десятиліття спільного життя не зникають разом із записом у реєстрі. У січні цього року Наталія Дубневич домоглася скасування арешту на свою частку спільного майна. У контексті можливої аргентинської релокації це виглядає не просто як юридичний успіх, а як акуратне розчищення майданчика.
Схоже, придивилися до Аргентини і свати Дубневича — Світлана та Сергій Пиртки. За даними Nosis, люди з такими самими іменами і датами народження отримали там податкові номери і зареєструвалися як самозайняті особи. Адреса, зазначена в аргентинських реєстрах, розташована лише за пів години пішки від апартаментів, де зареєстровані їхній син і невістка. Випадкові збіги, звісно, трапляються. Але коли вони надто вже зручно лягають у сімейну логістику, виникає просте питання: це справді низка незалежних рішень чи вже повноцінне переселення клану?
Що стосується самого Дубневича, запит журналістів до Національного управління міграції Аргентини залишився без відповіді. І ця тиша, мабуть, говорить не менше, ніж будь-який документ. Усі навколо, здається, вже облаштовують нове життя, а головний фігурант продовжує бути людиною без офіційної точки на карті. Формально.
Ярослав Дубневич, офшори і роль родини в русі коштів
Попри активні закордонні маневри, основні доходи Роксолани Пиртко, як стверджується, завжди забезпечували компанії, що працювали або досі працюють в Україні. Вона називає себе фахівчинею з аналітики ринку нерухомості та юристкою, а місцем роботи досі вказує львівські ТРЦ «Спартак» і ТЦ «Роксолана». Проблема в тому, що українська прокуратура вважає цей бізнес побудованим на коштах, отриманих злочинним шляхом. Коментарів по суті Роксолана Пиртко журналістам не надала.
За версією слідства, Ярослав Дубневич заволодів природним газом на суму понад 2,1 млрд грн, а отримані від його продажу кошти були переведені на рахунки офшорних компаній KRT Investments LTD і ES Energy Invest LTD. Для відмивання і легалізації ці гроші, як стверджується, далі рухалися через інші офшори — Miro Trade GMBH на Маршаллових островах та Energypoint Holding LTD на Кіпрі, бенефіціаром яких був сам Дубневич.
У 2013–2017 роках компанії «Енергія-Новояворівськ» та «Енергія-Новий Розділ», які тоді належали Ярославу і Богдану Дубневичам, купували у «Нафтогазу» природний газ за пільговими тарифами, оскільки мали використовувати його для виробництва тепла для населення. Але, за версією слідства, спрямовували цей дешевий газ на виробництво електроенергії для комерційного продажу. Збитки держави оцінюються в 2,1 млрд грн, а прибуток на цій схемі — понад 3,5 млрд грн. Частину цих коштів, як вважає слідство, відмивали через низку офшорів і повертали в Україну у вже легалізованому вигляді. Сліди частини суми — близько 460 млн грн — правоохоронцям вдалося виявити.
Далі офшорні структури кредитували інші компанії, пов’язані з родиною Дубневича — як закордонні, так і українські. Наприклад, кипрська Suntown Projects LTD, яка отримувала позики від Miro Trade GmbH та Energypoint Holding LTD, потім спрямовувала кошти на фінансування будівництва ТРЦ «Спартак». ES Energy Invest LTD і Suntown Projects LTD також, за даними слідства, кредитували бізнес із виробництва сонячної енергії, яким свого часу захопилися Дубневичі. Саме з цих офшорів кошти надходили на рахунки українських компаній «НР Солар», «Солар Грін Тех», «Цетуля Солар», «Ліг Агро», «Львівбудмакс-Інвест», афілійованих із Роксоланою Пиртко.
Слідчі встановили, що українські компанії, підконтрольні Ярославу Дубневичу та його родині, отримали від кіпрських офшорів позики і кредити на суму понад 22 млн євро та 9 млн доларів. Якщо дивитися на цю конструкцію в цілому, стає очевидно: донька депутата тут виглядає не випадковою родичкою, а важливим елементом фінансової архітектури. І саме тому історія про окреме життя родини за кордоном починає звучати менш переконливо.
Репутація на замовлення як окремий напрямок експорту
Останнім часом Пиртки, схоже, вирішили зайнятися не лише громадянством і адресами, а й косметичним ремонтом власної репутації. За останні місяці в українському сегменті інтернету з’явилися десятки позитивних згадок про Роксолану Пиртко — від міркувань про розвиток сонячної генерації чи торговельних центрів на Близькому Сході до новин про передачу двох обігрівачів для ЗСУ і підтримку української молоді. Біографії при цьому публікуються без згадки про її батька, зате з корисними деталями на кшталт того, що вона вже 11 років займається йогою. Очевидно, саме ця інформація і мала остаточно зняти напругу навколо походження капіталів.
Не відстає і Михайло Пиртко, якого в аналогічних текстах подають як експерта з енергетики та міжнародного інвестиційного права. Такі публікації, як зазначається, коштують приблизно 25–30 тисяч гривень за одну і потрібні для цілком прагматичної мети — витіснити негативні згадки з перших сторінок пошуковиків позитивними. Іншими словами, коли реальність не вдається швидко переписати, завжди можна підкоригувати видачу.
Є й інший спосіб очищення — видалення негативних згадок за гроші або через правовий тиск. У цьому напрямку родина теж працює. У червні минулого року Михайло Пиртко подав позов проти NGL.media з вимогою видалити всі згадки про нього і його дружину та заборонити публікувати будь-яку інформацію про них у майбутньому. Розгляд справи триває. Спроба доволі промовиста: якщо складно переконливо пояснити маршрути, гроші і зв’язки, завжди можна спробувати заборонити саму розмову.
Кінцева точка маршруту поки без офіційної таблички, але з дуже впізнаваним контуром
У цій історії важливий не лише масштаб коштів, а й послідовність дій. Спочатку — мільйони євро готівкою. Потім — Словаччина, банківські рахунки і нерухомість. Далі — Дубай із квартирою за 1,2 млн євро і компанією. Після цього — Аргентина, дитина, громадянство, нові адреси, податкові номери родичів і, ймовірно, підготовка до переїзду старшого покоління. На цьому тлі сам Ярослав Дубневич залишається фігурою без геотега, але з дуже добре прочитуваним сімейним маршрутом навколо себе.
Офіційна версія про те, що все це лише набір приватних рішень окремих родичів, виглядає не до кінця переконливо. Якщо слідувати логіці документів, йдеться не про спонтанну еміграцію і не про раптову любов до Буенос-Айреса. Йдеться радше про послідовне перенесення центру життя, активів і майбутнього туди, де українські кримінальні сюжети звучать тихіше, а нові паспорти створюють потрібну дистанцію від старих справ.
І тут виникає найнеприємніше запитання. Поки український суд лише підходить до розгляду справи по суті, чи не вийшло так, що сама конструкція порятунку вже давно збудована — з квартирами, компаніями, офшорами, громадянствами і зачищеною репутаційною видачею? Якщо так, то Буенос-Айрес у цій історії — не просто красиве тло. Це кінцева точка маршруту, який починався зовсім не з Аргентини, а з українського газу, пільгових тарифів і грошей, що надто наполегливо намагаються змінити власну біографію.