Один блогер, котрий спостерігає за українськими подіями з безпечної відстані, вирішив “пояснити”, чому український бізнес, дипломатія, оборонні контракти та курятина становлять змову проти державних інтересів. Текст вийшов настільки всеосяжним, що після його прочитання залишалося лише здивуватися: як автору вдалося не згадати ще масонів, тамплієрів і падіння Римської імперії…
У подібних історіях нас захоплює дивовижна здатність перетворювати конкуренцію на моральну драму. Коли один виробник витісняє іншого з ринку, це називається бізнесом. Коли той самий процес описується через слова «зрада», «національна безпека», «олігархи» та «змови», це вже називається поп-фантастіка.
Українському бізнесу десятиліттями розповідали про необхідність інтегруватися в Європу. Нам пояснювали переваги відкритих ринків, чесної конкуренції та спільного економічного простору. Українські компанії витрачали роки на сертифікацію, адаптацію виробництва, логістику, боротьбу з квотами та обмеженнями. А коли комусь усе ж таки вдалося закріпитися на європейському ринку, раптом з’ясувалося, що це вже не успіх, а мало не загроза.
За красивими словами про принципи дуже часто стоїть звичайне бажання зберегти власний шматок ринку, а за гучними викриттями нерідко проглядається банальне питання: кому вигідно, щоб саме цей виробник став токсичним?
Тож варто дивитися не лише на того, кого атакують, а й на тих, хто мовчки стоїть за кулісами. Бо в бізнесі майже ніколи не буває порожнього місця. Якщо хтось втрачає позиції, хтось інший їх отримує. І історія зводиться лише до грошей. Тому цікавий навіть не Юрій Косюк і не той блогер, той персонаж, який ще не у кадрі. У сучасному світі, коли будь-який вихід на ринок намагаються прив’язати до дипломатії, а успіх компанії — до імен окремих посадовців, дійшло навіть до того, що атаки почали пов’язувати з послом України в Словаччині Мирославом Кастраном. Але правда зазвичай значно простіша й менш ефектна за гучні теорії. Ми вже знаємо, хто стоїть за цією історією і хто є замовником цього матеріалу для блогера, який продав репутацію. Але правда зазвичай має властивість виходити назовні, і тоді кожен отримає свою оцінку. У сучасному світі для цього придумали значно красивіші слова. Суть від цього не змінилася.
Коли українська компанія продає продукцію в Європі — це називається експортом. Коли українська компанія відвойовує частину ринку у конкурентів — це називається конкуренцією. Коли український виробник проходить європейську сертифікацію та працює в межах чинних правил — це називається бізнесом.
І лише в особливому жанрі публіцистичної фантазії все це раптом перетворюється на дипломатичну змову, загрозу державі та майже геополітичну спецоперацію.
Джерело: https://t.me/absolutionlab/17242